Протягом минулого місяця по Шосткинській громаді ворог здійснив декілька повітряних атак. Внаслідок прильотів шахедів було зруйновано пункт теплозабезпечення, зазнала пошкоджень система енергозабезпечення, постраждав навчальний заклад та будинки мешканців міста. Майже добу більша частина Шостки була без електроенергії. Ще досі фахівці працюють над усуненням наслідків. Прогнозують, що ці роботи триватимуть щонайменше до жовтня місяця.

Ми поцікавилися, куди під час повітряних тривог та атак шахедів ховаються шосткинці. Наводимо відповіді, які почули від містян.

Я ховаюсь сиджу в коридорі. Є підвал, але ми туди вже спускаємось, коли починають вже попадати дуже близько.

Ми сидимо вдома. Нікуди не спускаємось. Не встигнемо нікуди дістатися. Це 9-поверхівки на Саддовому бульварі, там є підвали, але вони дуже залиті водою і вонючі. Страшно, але сидимо вдома у коридорі.

Я навіть не знаю, де поблизу укриття є. Я в підвал не ходимо, бо якщо завалиться будинок, як нас діставати будуть? Краще вжен на своєму дивані. Страшно звісно, двоє маленьких дітей. Але що поробиш…

У нас підвал свій. З під’їзда виходимо і туди. Але укриття там не має облаштованого, щось самі.

Напевне, нікуди не ховаюсь. А смисл? Ви бачили, як вони (шахеди) вибухають? Що стиіни врятують? Отож! А укриття хіба є де?

Нікуди. А куди? – У вас в будинку нема укриття? – Нема. У нас – гуртожиток, там підвал, води по шию.

Нікуди не ховаюсь. А взагалі, коли летять шахеди, я намагаюсь по них стріляти, щоб влучити.ось коли остання атака була масована, я брав участь у їх збиванні. А родина ховається між дух стін. Немає у нас нормального укриття поблизу.

У підвал. Дивлячись, яка тривога. Дивимось у телефоні, що пишуть, яка тривога, чи шахеди ці. Доводилося і в погреб ховатися колись. Буває, іноді проспиш оцей сигнал, не ховаєшся. Живу на Капсулі (Посьолку). Страшно. Але нічого, будемо сподіватися на краще.

Нікуди. Укриття немає. У підвал заховатися – може завалити. Куди бігти? Залишається тільки молитися.

Тож як виявилося, більшість містян, з якими ми поспілкувалися, ховаються вдома в коридорі, дотримуючись правила двох стін. Ми потрапили до одного зі сховищ у центрі міста. До слова, це було під час повітряної тривоги, і воно було відкритим. Але жодного містянина ми там не побачили. Воно і не дивно, враховуючи стан укриття, який важко назвати навіть задовільним. І це та третій рік війни.