На зустріч Тетяні Піскурьовій біжить ціла зграя її підопічних. Це – собаки різних порід, віку та розмірів. Зараз відома у Шостці волонтерка опікується більш ніж 50 чотирилапими улюбленцями. Вони всі біжать до неї, бо вона кожного з них врятувала й подарувала сите спокійне життя. Адже кожного дня по кілька разів Тетяна привозить сюди собакам і корм і воду. І за це вони грайливо машуть хвостами та біжать до своєї рятувальниці.

Мій день починається з того, що я вранці встаю, годую своїх 17 собак і півсотні котів, потім наливаю відра і їду сюди, швиденько прибираю вольєри, наливаю воду, їду додому купаюсь і їду на ринок прилаштовувать когось із малечі. І ще ж з ранку треба зварить кашу. Варю я вранці 30 літрів і увечері 30 літрів. І ще догодовую кормом зверху, бо на таку зграю 2 відра – малувато. Корм є завдяки міжнародним організаціям. А також я хочу дуже подякувати м’ясному на ринку, хто допомагає нам субпродуктами, тому що самій мені б було дуже важко, я не знаю, де мені брати такі кошти, щоб прогодувати самі бачите скільки собак, – розповідає Тетяна.

Собак Тетяна забирає з вулиці. Здебільшого це ті тварини, яких напризволяще покинули господарі або ж ті, які через безвідповідальність хазяїв почали масово плодити потомство. Одна з останніх знахідок Тетяни – алабай, якого вона привезла з одного з сіл неподалік Шостки. 

Мені вже телефонували тижні два. Люди кажуть, як їхати на Пирогівку в Богданівці, бігає алабай, що його збила там машина, і люди бачили. Я два рази їздила туди, не знайшла його, а потім місцева продавчиня сама його спіймала, закрила в будці, ми приїхали і його спіймали. Обманом у будку ми його заманили, їхати він не хотів, людям він не довіряв, особливо чомусь чоловікам. До жінок-дітей лояльно, ходив слідом, але торкатися до себе він не давав. Він тікав. Заманили ми його тоді кусочком м’яса, – розповідає історію Тетяна.

Але тут пригоди волонтерки тільки починалися. Коли приїхали в Шостку, на жінку чекав сюрприз.

Привезла тоді я його на Шостку. Залишила в машині. Я вийшла і алабай вийшов з вікном за мною. (сміється) За 20 хвилин я дізналася, що він вже бігає там. Мій знайомий його спіймав, і мені вже зателефонували. Поки зрозуміли, що то моя собака, моя машина, мені зателефонували. Тоді я, сказать, що я була в шоці, це нічого не сказать. Самі розумієте, ремонт така дороговартісна у нас штука. Я його схопила за нашийник, думаю: “Ну що з тобою робить!?” І пішла з ним у парк, сіла, і він такий, як наче нічого і не було. Ну що? Собака. Ну не треба було залишати. Хоча це в мене перший раз таке, алабаїв я возила, ніхто не виходив, але цей вийшов.

Тетяна поселила свого нового чотирилапого товариша у вольєр, дала йому ім’я Фіат, як у машини, вікно якої він вивалив, полікувала, відгодувала. Але він хлопець з характером. Щодня їй доводиться лагодити вольєр, бо він розплутує проволоку. Але випускати до зграї таку велику собаку категорично не можна. За майже два тижні із собакою відбулися разючі зміни.

Зараз я можу його погладити. Він дуже слухняний, дуже адекватний, він пишний раз не гавкне без діла, як роблять деякі мої собаки. Він вихований, я не можу сказати, що їм ніхто не займався. Я не знаю, як він опинився на вулиці, або переселенець, або хтось помер із господарів. Ну не викидують таких собак. Видно, що собака від заводчиків, він – не метис, він – реально куплений за гроші. І коштують вони зараз не мало.

Тепер Фіат шукає собі нову родину. Тетяна говорить, він – як велика дитина, яка потребує піклування та розуміння. 

Він на інших собак не агресує. Перші три дні він стресував, як і будь-яка інша собака. Потім побачив, що тут годують за розкладом. Його головне нагодувать, дати води у вольєрі прибрати – і він спокійно собі спить. У мене це пʼятий алабай. Я з ними дуже добре знаходжу спільну мову. Я люблю великих собак. Вівчарки, алабаї, у мене захоплення від цих собак. Може тому, що я їх не боюся, – говорить волонтерка.

Окрім того Тетяна власним коштом лікує тварин, якими опікується. Але не завжди така потрібна волонтерська робота знаходить позитивний відгук у серцях оточуючих. 

Із собаками у мене немає зовсім ніяких проблем. Проблеми тільки з людьми, які не розуміють, що собакам треба десь жити і що вони живі організми. І те, що вони опиняються на вулиці це не вина собак. Це – вина людей.

Все ж таки Тетяна, яка безліч разів обпікалася об людську жорстокість до тварин, сподівається, що наше суспільство зміниться і стане добрішим до своїх чотирилапих друзів. 

Дай Бог закінчиться війна, буде перемога, і щоб поміняється і настане той момент, що ми будемо віддавати собак і котів тільки по договорах, щоб люди несли відповідальність. Якщо ви можете прогодувати – беріть, якщо не можете – не беріть. До великої собаки треба підхід. Але тих собак, яких я віддаю, я на звʼязку цілодобово. Мене посеред ночі розбудіть раптом що. Я їх і лікую, допомагаю, чим тільки можу. І готова до самої смерті собаки бути на зв’язку. Тому що в них стільки вложено в цих собак, що віддавати кому попало я їх не хочу, – зазначає Тетяна.