Знову площа в центрі Шостки здригається від гірких ридань рідних та близьких ще одного захисника України, життя якого забрала війна. 3 вересня Шостка навіки прощалася з Олександром Миколайовичем Шинкарьовим. Він народився 14 квітня 1972 року в Шостці, тут закінчив школу, тут здобув професію, тут одружився і разом із коханою дружиною народив і виховав двох дітей – сина Павла та доньку Ксенію.
Ще зі шкільної парти улюбленими предметами Олександра Шинкарьова були історія та право. Саме з ними чоловік і повзав своє подальше життя. До пенсії він працював в державній пенітенціарній службі. Він був прикладом любові, чуйності, вірності.
Мені насправді дуже важко говорити про цю людину. Я з ним навчався більшість свого шкільного життя. Це була людина, яка кожного підтримувала, яка намагалась допомогти в будь-якій ситуації. Мені насправді дуже боляче, що її вже немає. Її від нас забрали.Такі люди повинні жити далі. Це несправедливо, що ми зараз ховаємо нашого Сашка. Він був щирим, він був добрим, він був як то кажуть, людина, яка освічувала все навкруги себе. Після йог смерті навкруги стало темніше, – говорить Сергій однокласник загиблого Героя.
На початку повномасштабної війни 28 лютого 2024 року Олександр пішов добровольцем захищати Батьківщину. Служив на Бахмутському напрямку, дістав поранення, після лікування та реабілітації його було переведено до роти охорони Куп’янського ТЦК та СП, там він виконував обов’язки командира роти охорони. У короткі відпустки завжди перш за все відвідував маму. 28 серпня рідним повідомили, що Олександр Шинкарьов загинув унаслідок влучання ворожої ракети. Донька Ксенія, яка опікується книгою пам’яті захисників, власноруч впише ім’я батька у книгу пам’яті Героїв Шосткинщини.
Складно говорити, важко хоронити батька своїх учнів. Я не знав особисто Олександра, але я дуже добре знаю його дітей, які навчалися і навчаються в нашому ліцеї. Олександр разом зі своєю дружиною виростили і виховали дуже гарних дітей Павла і Ксенію. Це дуже розумні, наполегливі, працьовиті учні, а найголовніше – дуже скромні і порядні люди. Діти є віддзеркаленням, продовженням своїх батьків. Саме таким і був під час навчання в школі був Олександр. Він віддав своє життя за нас з вами, за наших дітей! За незалежність і суверенітет України! Тому наш священний обов’язок пам’ятати, памʼятати і ще раз пам’ятати про подвиг Олександра Шинкарьова. Шановна родино, пані Тетяно, Паша, Ксеніє, прийміть наші співчуття! Увесь колектив ліцею, уся шкільна родина в глибокій скорботі. Вічна памʼять і слава герою Олександру Шинкарьову! Слава Україні! Героям Слава! – сказав під час траурної церемонії В’ячеслав Василенко, директор Шосткинської школи-ліцею.
Він був не просто сином, чоловіком, дядьком та батьком, справжньою гордістю родини. Олександр Шинкарьов займався бджільництвом, любив готувати, у нього було багато друзів, він завжди приходив усім на допомогу.
З Олександром ми навчалися в технікумі чотири роки, з 1987 по 1991 рік. Хоч ми і не були друзями, я памʼятаю його як чесну, порядну, спокійну людину, доброго хлопця. Який ні про кого не скаже поганого нічого, який в разі потреби завжди прийде на допомогу. Мої співчуття рідним, близьким! Вічна слава Герою Олександру, – говорить Вадим Гапон викладач ШХТК ім. І. Кожедуба
На колінах шосткинці провели в останню путь свого земляка Героя. Олександр Шинкарьов приєднався до небесного воїнства. Тепер він із небес оберігатиме свою родину і всю Україну.
