Гуманітарну допомогу надали постраждалим мешканцям селища Ямпіль, міста Глухів та села Черневого Шалигинської громади. Про це повідомляє “Проліска-Конотоп”.

На місце обстрілу до села Черневе, що зазнало нищівного обстрілу, 19 вересня представники гуманітарного центру “Проліска-Конотоп” виїхали із допомогою. Її надали у вигляді будівельних матеріалів, для проведення екстреного ремонту житла. Допомогу отримали 17 людей, із яких десять родин. Першу психологічну допомогу отримали чотири людини.

“Сонце ледь торкнулося верхів дерев, коли перші постріли розірвали тишу мирного села. Мешканці, ще сонні та розгублені, вибігали з хат, намагаючись сховатися у найближчих укриттях. Земля стогнала під ударами снарядів, будинки загорялися, а небо наповнилося димом і криками. Дві години село перетворилося на пекло. Не було жодного куточка, куди б не дістала ворожа артилерія. Люди ховалися в підвалах, льохах, за важкими меблями. Старі люди, зі сльозами на очах, прощалися з життям. Коли нарешті настала тиша, мешканці села вийшли з укриттів. Картина, що постала перед їхніми очима, була жахливою. Зруйновані будинки, розбиті вікна, понівечені дерева – все свідчило про лють війни. Сусіди допомагали сусідам, незважаючи на власні втрати. Вони об’єдналися в горі, щоб разом подолати це лихо”, – розповіли волонтери.

Також, днями волонтери “Проліски-Конотоп” виїхали до міста Глухів для здійснення оцінки потреб після обстрілу та надання гуманітарної допомоги. П’ятдесят три людини, з них двадцять родин, отримали допомогу у вигляді будівельних матеріалів, для проведення екстреного ремонту житла. Першу психологічну допомогу отримали 5 людей.

“Дзвін тривоги став для них другою природою. Його пронизливий звук обривав сон, переривав розмови, нагадував про безжалісну реальність війни. Світло денне та нічне злилося в одне безперервне очікування вибуху. Будинки, колись теплі та затишні, перетворилися на фортеці. Вікна забиті фанерою, двері посилені металом. Кожен куток перетворений на укриття, кожен шум – на потенційну загрозу. Діти грають у тиші, шепочучи казки, щоб не порушити тендітну ідилію безпеки. Їжа готується на мінімумі, щоб не запалити світло. Воду набирають з криниці, бо водопровід часто не працює. Ліки рахують по краплях, бо аптеки порожні. Але найбільше бракує спокою, відчуття безпеки, впевненості в завтрашньому дні. Кожен день – це боротьба за виживання. За кожен шматок хліба, за кожну краплю води, за кожну хвилину спокою. Але водночас це й боротьба за гідність, за право жити на своїй землі, за майбутнє своїх дітей. Вони не бояться смерті, бо бачили її набагато ближче, ніж хотілося б. Вони бояться за своїх близьких, за свої домівки, за свою країну. Але вони не здаються. Вони об’єднуються, допомагають один одному, підтримують один одного. Бо вони знають, що тільки разом вони зможуть подолати всі випробування. Ця історія – не про одного героя, а про мільйони. Про простих людей, які стали свідками нелюдських злочинів, але не втратили віри в добро. Про тих, хто незважаючи ні на що, продовжує жити, працювати, мріяти. Бо життя триває, навіть під постійними обстрілами”.

У селищі Ямпіль волонтери також надавали допомогу у вигляді будівельних матеріалів, для проведення екстреного ремонту житла. Її отримали 45 людей із двадцяти домогосподарств.

“У селищі, де все ще чутно звук ворожих обстрілів, життя кардинально змінилося. Ще кілька тижнів тому тут панувала звична метушня на вулицях: діти сміялися й гралися, а дорослі обговорювали повсякденні справи, не підозрюючи, що незабаром їхнє життя різко зміниться. Після початку масованих обстрілів із запуском КАБів та дронів, місто перетворилося на тінь самого себе. Будинки зараз стають монументами болю і втрат. Деякі з них зазнали ударів вже втретє, і жителі, які намагалися відновити свої життя після перших влучань, знову втрачають надію. Люди не встигають оговтатися від руйнування, боячись, що кожен новий день принесе нові жертви. Економіка похитнулася. Магазини, які ще нещодавно мали стабільний потік покупців, тепер працюють лише кілька годин на добу, обмежуючи асортимент і підвищуючи ціни на те, що ще залишилося. Вулиці, які раніше наповнювалися життям, тепер опустіли”, – розповідають волонтери про ситуацію в селищі.