Олександр Іванович Кузьменко показує шафу, на якій залишився слід від ворожого снаряду, що залетів у його будинок на прикордонні.

Раніше чоловік разом із дружиною жив у Середині-Буді, але тепер родині більше немає, де жити, будинок зруйновано, і сімʼя тепер облаштовується у Шосткинській громаді. 

17 лютого 2024 року після обстрілу мій дим згорів. Нічого не лишилося, зараз відновлюємо документи на “Є-відновлення”. Ми виїхали із С.-Буди раніше, 14 лютого. Так як бачили, що будинок обстрілювали вже 5 разів. Мене в городі обстрілювали, поклали 82-гі міни, три снаряди поклали біля будинку, підірвали дах, пʼять разів складали акти про пошкодження будинку, – розповідає Олександр Іванович Кузьменко.

Це стало останньою краплею і родина переїхала у Шосткинську громаду, розповідає Олександр Іванович. 

Виїхали, деякі речі вивезли в село Клишки. І проживали у Клишках до вересня місяця, числа до 6-го. Так склались обставини, що господарі будинку вирішили його продати. Хоча були завіряння, поки ми жили, що будинок, на нього немає документів до кінця війни. Але потім продали і ми стали перед фактом.

Родина опинилася у безвихідному становищі, але руки вони не опустили і звернулися за допомогою до волонтерки Влади Воробйової, яка допомагає переселенцям знаходити житло. Вона запропонувала родині будинок у Шостці на мікрорайоні Капсуль. На даний час вони обживають цей будинок. Дім був у жахливо занедбаному стані. І за короткий проміжок часу працелюбні Кузьменки привели його до ладу.

Ми зробили в домі небагато: переклеїли шпалери, стелі привели до ладу. Зараз нам треба тільки одне, – протікає дах на кухні і ще треба провести воду. Газ зробили, котел переробили, за роботу віддали 6 830 грн. Життя вносить свої корективи, розповідає Олександр Іванович.

Будинок не впізнати. Тепер тут чисто, затишно, поклеєні нові шпалери, відмитий та прибраний увесь бруд, підшита стеля.навели порядок у дворі. Родина переїхала разом із невеликим господарством. І для нього вже облаштовано нові місця для перебування. 

Ми приїхали, господарство привезли. Утей та курей. Утей 12, курей штук 15. Там тримали порося, але так як переїздили в місто і, щоб не було проблем від сусідів, бо це запах, вирішили порося вимушені були там ліквідувати. Привезли картоплю, закрутки, все як годиться.

Аби не повторився такий випадок як у кличках, родина вже трохи себе убезпечила, з господаря будинку взиля розписку, що він зобов’язується його не продавати, а надає його в користування Кузьменкам. І Олександр Іванович вже будує плани на майбутнє, господарським оком оцінивши масштаби робіт, які ще треба виконати.

Зараз залишилось поміняти паркан, він підпертий з двох боків. І ще треба утеплити стіни будинку, тому що вони промерзають, вірніше на кухні. І ще треба дах перекрить, і тоді будинок буде пригодний, щоб у ньому проживать.

Люди, які звикли працювати, не збираються сидіти на місці, Олександр Іванович із С-Буди навіть привіз у Шостку мотоблок. Але ділянка землі поряд з будинком, говорить, замала для його планів. Планують звернутися до старости Миронівського старостинського округу, щоб отримати там землю.

Звернемся до старости І хочем, щоб він підтримав наше рішення і виділив нам десь закинутий город у людей. Щоб можна було вирощувати городину і допомагати онукам і дітям. У нас виходить, що родина, ми переїхали дві доньки. Вони знаходились у зоні бойових дій і дітей примусили евакуюватися в Шостку. тОму онуки інколи приходять в гості. І треба хоча б приготувати картоплю посмажити.

Такі люди, як родина Кузьменків, не втрачають оптимізму, облаштовуються в Шостці та сподіваються, що більше не доведеться поневірятися по інших будинках. Олександр Іванович та його дружина Марія Іллівна твердо вірять у перемогу України і мріють повернутися додому до рідної Середини-Буди.