Ілюстративне головне фото. Ідентичний випадок обстріляного армією рф молоковоза на Сумщині, в якому загинули люди.
П’ятого жовтня минулого року російські війська вдарили поблизу села Стара Гута, що у Середино-Будській громаді. Під обстріл потрапив молоковоз. У ньому були двоє працівників одного із молокопереробних підприємств Глухова – 25-річний водій Микола Муковоз та приймальниця молока Інна Капоріна. Чоловік отримав поранення, а його колега загинула на місці.
Напередодні річниці трагедії кореспонденти “На межі” поспілкувалися із Миколою Муковозом та колегами Інни Капоріної й дізналися версію з їх вуст.
За словами Наталії Олексіївні Коренської, колеги загиблої приймальниці Інни Капоріної, того дня Інна й Микола відправилися у Середино-Будську громаду.
“Все як завжди, разом з водієм Миколою Муковозом, Інна поїхала на Серединобудщину, де мала разом із збором молока роздати кошти людям за минулу десятиднівку. Чи думав хто, що таке може трапитися? Невже у росіян немає нічого людського?! Добре видно, що це була мирна машина з цивільними людьми”, – розповідає Наталія Олексіївна Коренська, колега Інни Капоріної.
Того дня, працівники не встигли дістатися кінця маршруту, який був за два-три кілометри від місця трагедії. Як розповідає водій молоковоза Микола Муковоз, той день починався як завжди.
“П’ятого жовтня 2023 року ми з Інною Капоріною виїхали з бази о 5:20. Ранок почався як завжди. Ми їхали, все було успішно й добре, поки не ми не доїхали До Старої Гути. Коли проїжджали її, ми почули якісь сторонні звуки по машині. Ми не надали особливої ваги тому, що по нам стріляли. Коли я почув від Інни Юріївни вигук: “Ой!”, стало зрозуміло , що по машині стріляє армія рф”, – згадує Микола Муковоз, водій автомобіля.
За словами водія, тоді він одразу вистрибнув із молоковоза й побіг в посадку лісу. Навздогін йому лунали постріли.
“Інна була вже без свідомості, коли я вискочив з кабіни. Побіг в напрямку села. Стріляли по мені, проте я пішов далі. Потім в мою сторону полетіли міни і я заховався від уламків. Кинувся у найближчу до мене яму”, – згадує чоловік.
Коли все стихло, Микола дійшов до Старої Гути. Чоловік отримав серйозні поранення – пробиту легеню й поранення руки.
“Я йшов дуже довго до села. Не пам’ятаю, коли і як мене поранило. Мабуть від шоку. Тут мене всього в крові підібрали місцеві, відвезли своїм транспортом до сусідньої Голубівки, де на мене вже чекала швидка допомога. В Шостці зразу поклали на операційний стіл, діставали осколки, зашивали моє тіло. До речі, один із осколків у легені й зараз ношу з собою. Потім київські лікарні й операції, реабілітаційний період. Рука працює погано, а також лишився без пальця на нозі”, – розповідає водій.
А ще Микола дуже сумує за своєю напарницею, з якою працював не один рік.
“Мені дуже шкода Інну Юріївну, проте я нічим не міг зарадити. Якби я почав витягувати її, чи продовжив би далі їхати, то росіяни вбили б нас обох”, – говорить чоловік.
Інні Капоріній було 40 років. У загиблої залишилася старенька мати і син Юрій, якого виховувала сама. На момент загибелі матері юнак навчався в одному із навчальних закладів міста Суми, а вже на початку літа цього року пішов на фронт захищати країну. Інну Капоріну поховали на одному із кладовищ Глухова.
“Інна назавжди залишиться в нашій пам’яті доброзичливою, порядною людиною. Людиною, яких небагато”, – говорить одна із колег загиблої, пані Алла.